Цікава біологія!
Мураховий тигр!
Такі милі й водночас загадкові створіння - кішки. Як часто ми з ними зустрічаємося на екранах телебачення, в літературі, в кіно; водночас коти є домашніми улюбленцями як малечі так і дорослих. Жодна книга, фільм, оповідання не можуть все ж таки повною мірою передати унікальний характер цих милих й пухнастих грудочок. Адже, погодьтеся, вони вирізняються красивою шерстю, витонченістю та винятковою аурою, здатні допомогти отямитися після тяжкого дня, розслабити нас своїм муркотінням і врівноважити психологічний стан. Але ставлення до цих істот є не завжди однозначним, наприклад до чорних кішок. Більшість вважають зустріч з чорним котом еталоном поганих подій чи знаків як от мешканці Європи та Північної Америки. А британці і австралійці навпаки вважають за велику вдачу зустріти чорного кота. Коти – представники зоологічного ряду хижих ссавців, до якого належать як свійські так і дикі тварини. Як ви гадаєте чи може кіт бути найнебезпечнішим у світі? Якщо так, то ви напевно, в першу чергу, подумаєте про лева, тигра, пантеру чи пуму? Однак, виявляється, що найнебезпечнішою тваринкою є хтось зовсім інший. А саме пухнастий янгол і хижий звір, смішний та цікавий норовливий дикун, Чорноногий кіт. Це миле, крихітне звірятко насправді дикий хижак, що відрізняється жорстким темпераментом і любов`ю до усамітнення, належить до найбільш кровожерливих на планеті представників родини котячих. Візуально ця тваринка дуже схожа на одомашненого вихованця. Має цікаву і привабливу мордочку, яка викликає симпатію і розчулення. Але перше враження оманливе...
Чорноногий кіт, відомий також як мураховий тигр, мала плямиста кішка Felis nigripes – вид хижих ссавців роду Кіт Felis родини котових Felidae. Перший опис цього виду здійснив англійський дослідник, натураліст Вільям Джон Берчелл (англ. William John Burchell) в 1824 році. Належить до числа найменших і рідкісних представників цього роду. Зустрічається в основному у природних ландшафтах трьох країн Південної Африки: Ботсвані, Намібії, Зімбабве, зокрема в пустелі Калахарі, інколи в південних територіях Анголи, у місцях, де популяція гризунів і птахів висока. У природному середовищі чорноногі хижі кішки харчуються в основному м`ясом і їх раціон складається з землерийок, піщанок, тушканчиків, зайців, ящірок і комах - жуків, сарани і коників. Частенько хижаки не проти поласувати і птахами - їх здобиччю може стати жайворонок, щеврик і навіть дрохва.
Чим саме це мініатюрне звірятко заслужило статус найнебезпечнішого? З 1990 року австралійський вчений, Люк Хантер (Luke Hunter), головний директор з охорони природи Panthera Corporation (Нью-Йорк), глобальної організації з охорони диких котів, досліджував цей вид спостерігаючи за його поведінкою, і саме завдяки його зусиллям та даними Live Science, відомо, що ця маленька тваринка вбиває більше жертв за одну ніч, ніж леопард за півроку! У племенах бушменів ходить легенда, що хижа, дикувата і люта вдача дозволяє їм атакувати і перемагати навіть жирафів. Міф звісно викликає сумнів, але атаки на страусів і середніх за розміром ссавців мають місце бути. Африканські хижачки вважаються сміливими мисливцями, які не знають втоми. У нічні години вони можуть пробігати по 16 кілометрів, займаючись до світанку сонця і при будь-яких погодних умовах, своїми мисливськими справами. Неймовірно, таке тендітне звірятко, а полює швидко, чітко й майже завжди влучно. Така особливість, безумовно робить його найбільш смертельним з усіх котів у світі! Такої ж думки наукові консультанти та творці телевізійного документального серіалу "Super Cats", що транслювався на кабельному американському каналі PBS. Що змушує чорноногого кота так сильно й агресивно поводитися? Ну звісно ж його метаболізм, який настільки швидкий, що для задоволення голоду тваринка повинна щовечора вбивати від 10 до 14 маленьких птахів, гризунів та рептилій. Тому їм так важливо споживати багато їжі, і дійсно, - вони здатні вмістити в себе величезні порції їжі, вага яких становить близько третини від ваги самих хижаків. Завдяки розвиненим ферментативним шляхам, їжа засвоюється в організмі тварини швидко і без проблем. При цьому вони можуть з`їсти навіть вміст шлунка своєї жертви. Тварина може тривалий час обходитися без води і використовувати вологу зі своєї здобичі, оскільки, перебуваючи постійно в пустелях вони п`ють воду вкрай рідко. Як джерело харчових волокон використовують певні види трав. Прискорений метаболізм вимагає від нього полювання практично без зупинки! Він справжній ненаситний мисливець! То ж, Чорнонога кішка є нещадним хижаком. Відпустити здобич — не в її характері. Чорноногий кіт полює частіше, ніж щогодини. Ефективність полювання забезпечується відмінним зором і слухом. Завдяки чому? Чорноногі коти мають досить великі очі. За сітківкою ока розташований особливий судинний шар (тапетум), що виконує функцію відбивача, необхідного для нічного зору, і тим самим, збільшує зорову здатність й викликає яскраво-блакитне світіння очей вночі. Вуха невеликі, округлої форми, можуть вловлювати найменші звуки. За різних обставин, звірята можуть видавати дуже дзвінкі і гучні звуки. Але загалом звучання чорноногих кішок голосніше, ніж у інших кішок їх розміру, мабуть для того, щоб вони могли спілкуватися на відносно великі відстані. Однак, перебуваючи близько один до одного, вони використовують більш тихі муркотіння або булькання. Якщо вони відчувають загрозу, вони будуть шипіти і навіть гарчати. Як бачимо, ніщо, що є потенційно їстівним, не уникне вух цієї кішки. Дослідження показали, що ці хижаки мають успіх на полюванні у 60 відсотків, а це в три рази більше ніж у левів.
Цей кіт справді маленький. Самці досягають у довжину всього 37 - 50 см, самки — 35 – 46, з довжиною хвоста від 8 до 20 см загалом для обох статей. Вони важать лише максимум до 2,5 кг тоді як самки в середньому трохи менше, ніж самці. Однак така мініатюрність заважає їм лише тим, що не дозволяє полювати на більшу здобич, тому в основному жертвами цієї милої з вигляду кішечки стають лише дрібні гризуни й птахи, але у величезній кількості. У чорноногого кота дуже виразний екстер`єр – може варіюватися від світло-жовтого до червоно-бурого забарвлення, що доповнений візерунками з темних плям, які в деяких місцях змикаються в нерівні смуги. Така незвичайна зовнішність надає тварині вигляд справжнього хижака. Нижні кінцівки, зокрема нижня частина лап і подушечки на пальцях повністю чорні, завдяки чому кішка і отримала свою назву - "чорнонога". А щільна шерсть на подушечках лап дозволяє їм надійно захистити себе від гарячого піску пустелі. Таке фактично захисне забарвлення допомагає кішці ловити здобич, адже в темний час доби вона практично невидима на тлі пустельних пісків і скель, а також сховатися у відкритих саванах чи у напівзасушливих районах та луках.
Чорноногая кішка веде переважно нічний спосіб життя. У тих місцях, де відсутня людина, може виходити на полювання рано вранці і після обіду. Селиться кішка в норах кроликів, дикобразів, трубкозубів, занедбаних термітниках. Саме через використання ними останніх, корінні жителі континенту нарекли цю хижу істоту "тигром з мурашника" або "мураховий тигр". Ловить птахів, що пролітають досить низько над нею, переслідуючи їх на коротких дистанціях, здійснюючи різкий результативний стрибок. На дрібних гризунів полює, чекаючи близько їх нір, вбиваючи одним смертельним укусом за шию, перекушуючи жертві шийні хребці. При великій кількості видобутку, закопує її в схованках і в міру потреби повертається до них. На відміну від інших котячих, дика африканська кішка живе на самоті і зустрічається з іншими особинами тільки для розмноження. У самців великі ділянки ареалу - до 12-15 км², які частково перекриваються з ділянками декількох самок. Межі своєї території кішка мітить. Після спарювання самець і самка розлучаються. Самець в основному не піклується молодняком і участі в його вихованні не бере. Вагітність чорноногої кішки триває 63-68 днів. На світ з`являються зазвичай 1-2 рожевих напівголих кошеня, які покриваються повністю шерстю до шести тижнів. А в три тижні кошенята вже виходять з лігва і обстежують навколишні місцевості. При появі небезпеки, замість того, щоб бігти назад в лігво, кошенята розсіюються по пустелі, ховаються в найближчому укритті і завмирають до тих пір, поки мати не покличе їх. Коли їм виповниться близько п`яти тижнів, самка починає приносити в лігво живу здобич, дозволяючи кошенятам вчитися полювати і вбивати її.Такі навички самостійного полювання повністю сформовуються в них у віці 7-8 тижнів. Період лактації триває до 6 тижнів.
В 2002 році чорноногому коту надали уразливого статусу та включено до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи та Конвенції CITES. Цілеспрямованого полювання на цих звіряток як такого не спостерігається, але тварини часто закінчують своє життя в металевих пастках або гинуть від отруєних приманок, призначених для шакалів і інших хижаків. Крім того, його харчові ресурси систематично зменшуються, наприклад, отруєнням сарани, що є частиною раціону чорноногих котів, і все частіше застосовуються методи масового контролю за популяцією дрібних хижаків, якими вони харчуються. Як писав Люк Хантер: " Якщо ми не почнемо серйозно працювати над захистом цих котів, вони незабаром можуть піти…". З метою збереження виду заборонено полювання в Ботсвані та Південній Африці, але зокрема в Мозамбіку, Намібії та Зімбабве досі нажаль немає реального захисту. Однак під загрозу вимирання цей вид поставили не мисливці і браконьєри. Вид зникає з лиця Землі через деградацію і зміни природного місця існування, тому зникнення популяції викликане екологічними причинами.
Оскільки це дуже вимогливий та рідкісний вид і важко відтворити його популяцію навіть у неволі, то все частіше його більше використовують не для продажу, а для схрещування з іншими менш вибагливими видами за для того щоб мати хоча б дещицю цього екзотичного виду в себе вдома. І в 1962 році німецькому зоологу Паулю Лейхаузену (Paul Leyhausen) вдалося схрестити чорноногого кота з домашньою кішкою. У неволі таких кішок можна зустріти в зоопарках. У 23 профільних установах, які перебувають в США, Німеччині, Об'єднаних Арабських Еміратах, Великобританії і Південній Африці, знаходиться близько 74 особини. До речі, Зоопарк Філадельфії (США) доволі успішно розводить цих рідкісних звіряток і є одним із провідних звіринців світу, які спеціалізуються на розведенні надзвичайно рідкісних тварин, які, як правило, не розмножуються в неволі. Отже є надія, що видова популяція цих унікальних тварин відновиться.
