Про трепетне ставлення Т.Г.Шевченка до дітей згадують:
„Було, назбірає в неділю з півсотні малюків, піде накупить їм усякої всячини, що ледві тягне... Не вважаючи на те, прийде до дітей веселий. Діти перестрівають його, кидаються йому пособляти. Ось прорвався папір, покотились горіхи, діти метушаться, визбирують... „Припадають, – каже, – сердешні, наче до рідної матері. А подумаєш – за що? за якусь то жменю горіхів!”
Можливо через цю його любов до дітей, крізь покоління дитяче виконання віршів великого поета звучить радісно і чисто.