НА ПАМ’ЯТЬ ПРО ЧОРНОБИЛЬ!
Цвітом
вся покрилась
У
лузі калина,
Тяжко
зажурилась
Гірко
затужила
Слізно
заридала,
Ох
і тяжка доля
Знов
її спіткала.
Де
ж горе взялося?
За
чию провину?
Та
й занапастило
Рідну
Україну.
Прип`ять
тихо, мирно
Собі
протікала,
Звідки
оте лихо
Вода
чорна стала.
Люди
свято ждали
Хто
ж біду наслав,
Садки
пожовтіли
Цвіт
білий зав`яв.
За
що Україні
Такі
тяжкі муки,
За
що безневинні
Страждатимуть
внуки?
Усе,
що нажите
Люди
залишили,
Серцю
все рідне
Навік
залишили.
Зона
закрита,
Як
страшно це чути,
Була
ж вона рідна
Навік
не забути.
Усе здичавіло
Поля і діброви,
Лиш спомин лишило
Про землі чудові.
Не раз, Україно
Ти тяжко страждала,
Але вірність козацька
Тебе рятувала.
Сини твої, ненько
Тебе визволяли,
Життя не жаліли
Тобі віддавали.
І сила козацька
Цей раз не зганьбила,
Тебе рятувала
Країно, єдина.
Тих пом`янемо
Кого з нами нема,
Але ти, Україно
Вічно жива.
Антоніна Грицаюк
