Інформаційна цікавинка!
Тема. Імунітет.
Серед
багатьох видатних учнів Джона Гунтера увічнив своє ім’я в історії медицини
Едвард Дженнер (1719 - 1823), якому людство зобов’язане введенням у широку практику запобіжного способу щеплення
коров’ячої віспи.
Епідемія
віспи була страшним лихом для людства. У ХVII - XVIII
століттях у Європі хворіли на віспу щороку до 12 мільйонів осіб,
з них помирало 1,5 – 2 мільйони, значна частина тих, хто перехворів, втрачала
зір. Велика смертність (до 90 - 95%) спостерігалася у країнах, куди її заносили
вперше. Такі нищівні епідемії були в Сибіру в XVII
столітті. Європейські завойовники і перші переселенці в Америці штучно
поширювали віспу між індійцями для їхнього знищення. Здавна суто емпірично було
помічено, що ті, хто перехворів навіть на легку форму віспи, набувають стійкої
несприйнятливості до хвороби. Але
щеплення - варіоляція – інколи викликало
дуже тяжке, а то й смертельне захворювання. Особа, якій
зробили щеплення, крім того, могла стати
джерелом зараження для оточення.
Едварду Дженнеру належить велика історична
заслуга щодо введення в медичну практику
запобіжних щеплень коров'ячої віспи (
вакцинація ) замість небезпечних щеплень віспи від людини.
Е.Дженнер
після одержання медичної освіти працював інтерном у Дж. Гунтера, пізніше – лікарем сільських общин. У процесі роботи він довідався, що, за
переконаннями селян, особи, які перехворіли на коров'ячу віспу (cowpox),
не хворіють на людську віспу. Про це Е. Дженнер повідомив Дж. Гунтерові,
який порадив йому пильно вивчати цю справу. Е. Дженнер протягом 20 років, простеживши
за деякими особами, які перехворіли на коров'ячу віспу, зміг пересвідчитися у їхньому імунітеті під час
нерідких у ті часи вибухів епідемій натуральної віспи. Він вивчив, які
щеплення, з яких саме висипних захворювань у корів, відомих під загальною
назвою cowpox, дають імунітет і в який період
захворювання ці щеплення найбільше
дієві. Маючи вже такий досвід, Е. Дженнер
у 1796 року прищепив уміст віспяної пустули з руки служниці сусіднього фермера,
яка хворіла на коров'ячу віспу, хлопчикові Джонсові Фіпсу, якому пізніше було
прищеплено натуральну віспу, що не спричинилося
до захворювання. Лише через два роки Е. Дженнер опублікував свої спостереження
англійською мовою. Запропонована ним запобіжна вакцинація швидко поширилася в
різних країнах на різних континентах.
Після короткого перебування в Лондоні
для популяризації вакцинації Е. Дженнер повернувся на попереднє місце
сільського лікаря, де й прожив усе своє життя, незважаючи на численні почесні
запрошення з різних країн. Він не забував Джонса Фіпса, побудував йому будинок і посадив
навколо нього розарій.
Запропонований
Е. Дженнером спосіб вакцинації не
дістав в Англії підтримки і не був навіть опублікований Лондонським
королівським товариством. У другій половині ХІХ століття в Англії було організовано навіть
противакцинаційну лігу, яка домоглася скасування обов’язкового щеплення віспи, унаслідок чого в Англії спостерігалися великі
спалахи віспи навіть у порівняно недавні часи.
Лише через півтора століття у 1958 році, на ХІ сесії Всесвітньої асамблеї з охорони
здоров'я за пропозицією радянської
делегації було прийнято резолюцію про проведення глобальної програми ліквідації
віспи. Радянський Союз узяв активну участь
у реалізації цієї програми: країна безплатно передала ВООЗ понад 1,5 млрд доз віспяної вакцини. Останній випадок у світі
було зареєстровано 26 жовтня 1977 року ( Сомалі). Офіційно перемогу над віспою
проголошено на сесії ВООЗ у травні 1980 року.
