Хвилинка – цікавинка!
Англійський
учений Джон Дальтон (1766 – 1844) був протанопом ( не розрізняв червоний
колір), але не знав про свою колірну сліпоту аж до 26 років. У нього були три
брати і сестра, і двоє з братів страждали на кольоросліпоту на червоний колір. Лише
після того, як у 1790 році Дж. Дальтон захопився
ботанікою, виявилося, що йому важко розбиратися, коли йшлося про пурпурові,
рожеві або темно – червоні кольори, що були подібні до синіх. Дж. Дальтон
детально описав свій родинний дефект зору в невеликій книзі. Сам учений,
порівнюючи своє кольоросприйняття з баченням квітів друзями і знайомими,
вирішив, що в його очах є якийсь синій світлофільтр, і наказав своєму лаборанту
після смерті витягти його очі та перевірити, чи не забарвлене у блакитний колір
склоподібне тіло очного яблука. Лаборант виконав заповіт ученого і не знайшов у
його очах нічого особливого.
Очі Дж. Дальтона
збереглися в банці зі спиртом в Манчестерському літературно – філософському товаристві.
І вже в 1995 році генетики виділили і дослідили ДНК із сітківки. У ній виявили
гени дальтонізму. Завдяки публікації вченого з'явилося слово «дальтонізм», яке на довгі роки стало синонімом не
лише описаної ним аномалії зору в червоній ділянці спектра, а й будь – якого порушення
колірного зору.
Механізм
сприйняття кольору оком людини – явище настільки складне, що вивести однозначні
закони колірних гармоній абсолютно неможливо. Не секрет, що сприйняття кольору
змінюється з віком. Помічено, що наше ставлення до певного відтінку впливають
мода і забобони. Відомо, що в різні історичні епохи і в різних народів
красивими вважалися абсолютно протилежні поєднання кольорів. Наприклад, давні
етруски віддавали перевагу зеленувато – коричневій гамі, а ось в американських
племен майя та ацтеків найбільшим попитом користувалося поєднання червоного і
чорного. Середньовіччя колись «полюбляло» темні і теракотові тони, а епоха
Відродження, навпаки, піднесла на п’єдестал світлі відтінки і колір золота.
Відрізнялося сприйняття кольору барочної естетики, наприклад, від епохи ампіру.
І досі в моду регулярно входять певні колірні поєднання, які тут же теоретично обґрунтовуються.
Без зайвого пафосу можна сказати, що кольорознавство - це наука, як вона є.
Колір дизайну кухні, спальні або вітальні
можна розглядати в медичному аспекті: він впливає на психологічний мікроклімат,
загальний стан людини, її умовні і безумовні рефлекси. Про колір можна говорити
з погляду дизайнерської практики: він дає змогу візуально збільшувати або
зменшувати простір, робити його теплим і затишним або строгим і офіційним. За
сукупністю цих двох характеристик можна прийти до певного висновку: колір – це велика
сила. І кінцевий успіх або невдача інтер’єру значною мірою визначається тим, чи
зуміємо ми змусити колір «грати» за нашими правилами або опинимося в його
владі, стане надійним другом або непримиренним ворогом!
