Зі святом!

Ліна Костенко

АПОЛОГІЯ ЛИЦАРСТВА

Там за віками, за гірким туманом

Де вічність трубить в Роландів ріг,

Була Любов єдиним талісманом,

А талісман той звався оберіг.

Було життя овіяне красою,

Любов і честь цінились над життя.

І що там смерть з великою косою,

Мужчина, лицар, сонячне дитя.

В моїх садах мелодії Провансу

І жінка, жінка, жінка всіх віків.

За неї лицар гинув без авансу,

За неї лицар гинув без авансу,

Вона ж чекала цокоту підків.

В монастирях, фортецях і столицях,

З глухих палаців, схожих на тюрму,

Якщо він лицар, о якщо він лицар,

Вона троянду кидала йому.

Гриміли вальси, пурхали амури,

Давили будні, смикала сім'я,

Жіноча туга билася об мури,

Де лицар мій, молитва де моя?

І хоч в'яжіть, хоч клітку або плітку,

Хоч бозна – хто розкаже бозна – де,

Якщо він лицар – жінка кине квітку,

Якщо він лицар – жінка кине квітку,

На все життя очима проведе.