Легенди з курсу зоологія 7 клас!

П А В У К

 Був собі сірий павук. Зранку до вечора він майстерно робив сітку і ловив нею мух, що дуже докучали людям і звірятам. Але павука ніхто не любив, ніхто не хотів навіть дивитися на нього.

- Чому мною так гидують? – запитував він не раз у сусідів.

- Бо не маєш гарних крилець, таких, як у мене, - відповів метелик.

- Бо не бриниш так голосно, як я, - загудів джміль.

- Бо не метушишся так,  як ми, - запищали бджоли.

Заплакав бідолаха, що він такий гидкий, та й сховався в темному куточку стайні. Тут узявся за свою роботу, сплітав далі свої сітки і ловив у них мух. А воли, осел та біла овечка, що мешкали у тій стайні, раділи, що багато мух попадало в павутину. І справді, подумав павук, де мені зрівнятися з метеликом чи бджолами.

 Одного разу опівночі розбудив павука в його темному куточку ясний промінь. Дивиться, а в яслах на сіні лежить маленька дитинка, а довкола неї світло сяє. Над дитиною схилилась мати, сумує, що немає чим його вкрити. Побачив це павук, здогадався, що діється, і подумав:

- Ану я сплету покривало, може, воно стане у пригоді.

І сплів швиденько м'яку, теплу павутинку, поклав її несміло перед Матір'ю Божою. Усміхнулася Пречиста Діва, узяла павутинку і вкрила нею Ісуса.  А маленький Ісус зігрівся і щасливо усміхнувся, глянувши на павука ясними очима. Від того часу ворожить павук людям щастя кожного вечора, і всі раді його в ту пору бачити.

Ц В І Р К У Н    П О Л Ь О В И Й

 Ріс собі на світі хлопчик. І дуже люди того хлопця любили, бо вмів він співати, як ніхто на світі. Вечорами, після денної роботи, коли можна було трохи спочити, сходилися малі й старі послухати пісню. Кожен, хто чув той спів, ніби набирав у груди сили і снаги, ніби пив живу воду. Співав хлопець про сонце, про квіти - трави, про землю.  А коли в нього питали, як це йому вдається, відповідав, що все це від квітів, води, звірів і птахів. Якось прийшло у той край лихо. Про співучого хлопчика прочули злі вороги і вирішили викрасти його. Темної ночі, коли він слухав пісню місячного сяйва, схопили вони його і понесли у свої землі.  Володар тієї країни хотів мати співучого раба. Та хлопець йому не співав.  Просили його – мовчав, били – мовчав. Тільки одного разу, змучений украй, завів тужну - тужну пісню. Від тої пісні німіли люди, а каміння плакало. Була вона про розлуку з рідною землею.

 Жорстокий володар наказав відвезти хлопчика в його землю і, якщо він там співатиме, вбити. Тільки - но ступив хлопчик на рідну землю, одразу в нього вирвалася пісня.

 Котрийсь з ворогів замахнувся шаблюкою, щоб виконати наказ володаря, але шабля  свиснула в повітрі, а хлопця не стало. Лише в зеленій траві застрибало маленьке, чорненьке створіння і задиркувато заспівало.

 Відтоді і повелися на нашій землі веселі цвіркуни. Їхні пісні славлять рідну землю, звеселяють смутних. А хто понад усе любить батьківщину, той чує в пісні маленького цвіркуна слова про красу нашої землі. 

Б Д Ж О Л А

 Бджола просила Бога, щоб помирав кожен, кого вона вжалить. «Та нехай краще сама ти помиратимеш, - відповів їй Бог на це прохання. – Ти, бджілко, уподібнишся до свічі й канону.»

 Відтоді кожна бджола помирає після того, як вжалить когось, а віск використовують для виготовлення свічок.

* * * * * *

 Одного разу бджола просила в Бога дозволу брати для себе поживу з квіток. Бог віддав їй у розпорядження всі квіти «від моря до сходу». «Літай, - сказав Господь, - і з квіток усіх річок, усіх берегів, лісів і степів збирай офіру Богові. І людям принось і для себе припасай». Тому й використовують воскові свічки при богослужінні.

К О М А Р

 Про комарів відома така оповідь. Прикро стало комарам, що  тільки - но вкусить комар людину, так та враз візьме і розітре його – і комарика як не було на світі. Ось вони якось пішли до Бога та й кажуть: «Завіщо Ти, Господи, образив нас? Тільки - но комар вкусить людину, людина враз розчавить його.  Зроби, Господи так, щоб людина не могла розтерти наших кісток, а щоб вони валялися по світу, й чумаки відбивали б об них осі!» «А хто ви такі? » - питав Бог. «Ми – півчі святого Петра». «Ну, то приходьте на Різдво і проспівайте мені» . «Е, ні, Господи! Коли прийде Спас половини не стане нас!»  «Так нехай же все й залишиться, як є» , - відказав на це Господь.  

Б Л О Х И

 Жила собі дуже старезна баба, та така старезна, що вже нічого, майже не могла робити, а все більше сиділа. А відомо, що сидіти без усякого діла – так нудно! Ось вона якось і молиться: «Гошподи! Ти би  мені хоч манешеньку втіху пошлав!» Бог і вкинув її в пазуху клубок бліх. Як почали вони її кусати та стрибати! А стара знай своє весь час каже: «Гошподи! Яке втішне! І куша, і штриба, і плига!» Відтоді і повелись блохи на світі.