НА ПАМ’ЯТЬ ПРО ЧОРНОБИЛЬ!

Цвітом вся покрилась

У лузі калина,

Тяжко зажурилась

Моя Україна.

Гірко затужила

Слізно заридала,

Ох і тяжка доля

Знов її спіткала.

Де ж горе взялося?

За чию провину?

Та й занапастило

Рідну Україну.

Прип`ять тихо, мирно

Собі протікала,

Звідки оте лихо

Вода чорна стала.

Люди свято ждали

Хто ж біду наслав,

Садки пожовтіли

Цвіт білий зав`яв.

За що Україні

Такі тяжкі муки,

За що безневинні

Страждатимуть внуки?

Усе, що нажите

Люди залишили,

Серцю все рідне

Навік залишили.

Зона закрита,

Як страшно це чути,

Була ж вона рідна

Навік не забути.

Усе здичавіло

Поля і діброви,

Лиш спомин лишило

Про землі чудові.

Не раз, Україно

Ти тяжко страждала,

Але вірність козацька

Тебе рятувала.

Сини твої, ненько

Тебе визволяли,

Життя не жаліли

Тобі віддавали.

І сила козацька

Цей раз не зганьбила,

Тебе рятувала

Країно, єдина.

Тих пом`янемо

Кого з нами нема,

Але ти, Україно

     Вічно  жива.

Антоніна Грицаюк